ВСУ висловився щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за відрядження при звільненні

ВСУ переглядав рішення судів у справі за позовом особи про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач зазначав, що при звільненні з роботи з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не сплачено компенсацію витрат на відрядження, що встановлено рішенням суду від жовтня 2015 року, яке набрало законної сили. Отже відповідач на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено та стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37 тис. 249 грн 75 коп. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. А ВССУ відмовив відповідачу у відкритті касаційного провадження.

ВСУ скасував судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

ВСУ звернув увагу на те, що суд, який розглядав спір щодо стягнення невиплаченої компенсації за відрядження, вимоги позивача задовольнив частково, а саме стягнув на його користь 104 грн 50 коп., тоді як позивач заявляв вимоги на 673 грн 87 коп., отже наявні підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

ВСУ вказав, що у разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Також ВСУ зазначив, що виплата витрат на відрядження регулюється положеннями статті 121 КЗпП України. А згідно з підпунктом 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

ВСУ зауважив, що сума невиплачених витрат на відрядження не входить до фонду оплати праці, а про порушення свого права на отримання цих витрат позивачу стало відомо з рішення суду, ухваленого у жовтні 2015 року, отже позивач пропустив строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він звернувся лише у березні 2016 року (постанова від 11.10.2017 у справі № 6-1638цс17).

Джерело: Українське право