В судовому порядку не підлягають встановленню юридичні факти щодо належності до певної національності

Особа звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, та просила встановити, що національність позивача «німкеня».

Заявник посилалась на те, що в позасудовому порядку відновити або підтвердити національність неможливо, а вимоги чинного законодавства України не передбачають порядку внесення змін, відновлення, підтвердження або встановлення факту реєстрації національності відділами реєстрації актів цивільного стану, тому у заявника фактично відсутні правові підстави для звернення з такими вимогами до цих органів. Вказувала, що прагне відновити та зберегти своє етнічне німецьке походження відповідно до положень Закону України «Про національні меншини в Україні» та встановлення факту німецького походження необхідне їй для збереження етнічного походження свого роду.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви та зазначив, що статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні», на яку посилається заявник як на підставу задоволення її вимог, передбачено, що громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати свою національність. Проте вказана норма Закону не передбачає встановлення факту, що має юридичне значення, про який просить заявник. Суд першої інстанції дійшов висновку, що в судовому порядку не підлягають встановленню юридичні факти щодо належності до певної національності. А вірним способом відновлення порушеного права, якщо воно мало місце, може бути звернення до відповідного відділу реєстрації актів цивільного стану, а у разі відмови - оскарження відмови в судовому порядку.

Апеляційний суд вирішив закрити провадження у справі. Суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлення факту національності заявнику необхідно для виїзду за межі країни. Однак суд погодився, що обраним заявником шляхом такі обставини не встановлюються і не можуть розглядатись у порядку окремого провадження. А відтак судом першої інстанції було помилково відкрито провадження у справі, оскільки встановлення факту належності до національності особи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

КЦС ВС погодився з ухвалою апеляційного суду. Суд вказав, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження на підставі частини другої статті 122 ЦПК України в редакції 2004 року, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Також ВС звернув увагу на те, що чинне законодавство України не містить вимог про внесення в паспорт громадянина України, у свідоцтво про народження, у свідоцтво про шлюб чи в інші документи відомостей про національність.

Проте відповідно до статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні» громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

А згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, до якої відноситься і право визначати свою національність. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції держав-членів Ради Європи про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Також ВС зазначив, що згідно із пунктом 1.15 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновленні та анулюванні може бути оскаржена в судовому порядку. А пунктом 2.13.2 Правил передбачено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є постанова адміністративного суду. 

ВС роз’яснив, що заявник не позбавлена права звернутися для вирішення питання про приналежність її до німецької національності до органів реєстрації актів цивільного стану як суб'єкта владних повноважень, з метою внесення змін до актового запису щодо її національності, а у разі відмови такого суб'єкта - оскаржити її в судовому порядку (постанова від 01.02.2018 у справі № 760/19921/16-ц).

Джерело: "Українське право"